Для підтримки в межах країни політичної, економічної стабільності та соціальної справедливості уряд зобов’язаний постійно врегульовувати розмір заробітної плати. При цьому найважливішим аспектом вважається встановлення мінімальної заробітної плати, що не повинна бути меншою за розміром, ніж мінімальна вартість робочої сили. Іншими словами, це своєрідний соціальний мінімум не тарифікованої праці, що гарантується державою. Слід зазначити, що мінімальна заробітна плата у формі державної соціальної гарантії приймає декілька різних форм (економічну (натуральну і вартісну), законодавчо-правову, інформаційну та організаційну.
Під мінімальною заробітною платою слід розуміти певний розмір заробітної плати, що встановлений на державному рівні. Будь-який найманий працівник згідно чинного законодавства не може отримати місячну заробітну плату за фактично виконану роботу, розмір якої менший за встановлений державою рівень мінімальної заробітної плати. Соціальна норма – це нижня межа вартості робочої сили, що задіяна для виконання найпростішої роботи при звичайних умовах виробництва. Головним завданням встановлення мінімальної заробітної плати вважається спонукання власника цієї робочої сили до роботи. Мінімальна заробітна плата визначається і встановлюється відповідним законом. При цьому вона розраховується в грошовій формі.
Мінімальну заробітну плату було впроваджено для того, щоб: не допустити експлуатації працівників, що задіяні у відносно простих роботах, протидіяти нечесній конкуренції, що має місце при різкому зменшенні заробітної плати. Крім цього, підвищення мінімальної заробітної плати потрібне для покращення рівня оплати праці в цілому, регулювання соціальної політики в секторі перерозподілу національного доходу та узгодження її з економічною політикою.
Така встановлена державою норма як мінімальна заробітна плата застосовується всіма сторонами оплати праці. Встановивши інститут мінімальної заробітної плати у якості своєрідної соціальної державної гарантії, що обов’язкова для всіх громадян на території нашої країни, було визначене ціле коло понять, які вказуються в Законі України “Про оплату праці” (див. таблицю).
Мінімальна заробітна плата – це один з найважливіших механізмів соціального захисту працівників. Тому, приймаючи за основу розмір мінімальної зарплати, держава визначає розміри стипендій, пенсій за віком, допомоги по догляду за дитиною, допомоги по безробіттю, оплати лікарняних листів та ін.
Відповідно до Закону України “Про встановлення величини межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати” обидва показники розраховуються щорічно. Так, наприклад, станом на 01.01.1999 р. мінімальна заробітна плата була 74 грн., потім у 2000 р. її розмір став 90 грн., а вже з 01.07.2000 р. він був збільшений до 118 грн. Потім на початку 2003 р. розмір мінімальної зарплати збільшився до 185 грн. і т.д. Таким чином, якщо відбувається стрімкий розвиток економіки в країні, розмір мінімальної заробітної плати з часом сягне прожиткового мінімуму. Цей факт є дуже позитивною характеристикою стану економіки з державі. Однак, на разі цей показник ще не відповідає всім тим вимогам, які до нього висунуті.
